Приветствую Вас Гость | RSS

Виктор КИСЕЛЬ 9 класс Кондратовская школа

Четверг, 15.11.2018, 22:34
Главная » Файлы » Мои файлы

9 КЛАС. ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА. УРОК 28. ДИЗАЙН І РЕКЛАМА
10.04.2014, 20:44

Дизайн — це сучасне поняття, яке широко вживається у всіх сферах життя. Досить модною професією є й ди­зайнер. Щоб вироби були естетично досконалі, приваблювали нас своєю формою і вишуканістю, дизайнер має докласти чимало зу­силь для того, щоб вони були красивими.

 

Кожному з нас необхідно володіти загальними поняттями про художнє конструювання, уміннями будувати своє життя за за­конами краси. Тому важливо не тільки знати основні принципи ди­зайну, а й уміти виготовляти об’єкти праці за законами дизайну.

Слово дизайн, як правило, пов’язують із багатьма речами, які нас оточують, і переважно це красиві, привабливі речі із сучасними формами та кольором.

 

Дизайн (від англійського Design, від італійського disegno — позначення) — це творча діяльність, метою якої є визначення пев­них якостей промислового виробу.

У середині XX століття в професійному лексиконі для означен­ня формоутворення в умовах індустріального виробництва вико­ристовувався поняття «індустріальний дизайн». Цим поняттям підкреслювався його нерозривний зв’язок з індустріальним вироб­ництвом і конкретизувалась багатозначність терміну «дизайн». Треба сказати, що багато тогочасних часописів із питань техніки, під час розгляду питання про дизайн давали уточнення — індуст­ріальний дизайн. Але поволі цей термін з розвитком проектно-ху­дожньої діяльності в галузі індустріального формоутворення поча­ли називати одним словом — «дизайн». Частково це пояснювалось ще й тим, що суспільство вступило у фазу постіндустріального роз­витку.

 

Згодом дизайн увійшов практично в усі галузі діяльності люди­ни, став основною рушійною силою естетизації предметного сере­довища.

 

Дизайн застосовується під час створення будь-якого технічного промислового виробу, у будь-якій сфері людської життєдіяльності, де соціально-культурно обумовлено спілкування між людьми.

 

Дизайн, як творчий процес, можна поділити на художній ди­зайн (створення речей із точки зору естетичного сприйняття) та технічну естетику — наука про дизайн, ураховуючи всі аспек­ти, і перш за все конструктивність (ранній етап становлення ди­зайну), функціональність (середній), комфортність виробництва, експлуатації, утилізації технічного виробу тощо (сучасне розумін­ня дизайну).

 

Дизайн — це творчий метод, процес та результат художньо-тех­нічного проектування промислових виробів, їх комплексів і сис­тем, орієнтований на досягнення найбільш повної відповідності створюваних виробів та середовища в цілому можливостям та пот­ребам людини, як утилітарним, так і естетичним.

 

Зміст терміну «дизайн» має різні тлумачення: створення пре­красних форм, предметів; або — створення речей, які б мали рин­ковий попит. Вітчизняні спеціалісти розглядають дизайн як діяль­ність художника-конструктора в галузі проектування масової промислової продукції і створення на цій основі предметного сере­довища.

 

Художнє конструюванняяк практика дизайну, є своєрідним методом проектування предметного середовища. Виникло воно на певному етапі культурно-економічного розвитку суспільства, є продовженням культури та перебуває на зламі двох своєрідних галузей людської діяльності — технічної й естетичної. Взаємодія двох видів діяльності визначає специфіку дизайну як особливого виду творчої естетичної діяльності, що поєднує естетичну і неесте­тичну діяльність у галузі матеріального виробництва.

 

Дизайн є невід’ємною складовою процесу проектування, мето­дом компонування предметних елементів та зв’язків у системах «людина — середовище» для отримання позитивних техніко-естетичних (споживацьких) властивостей об’єкта, що проектується, у співвідношенні з сучасним цілісним ідеалом матеріальної й есте­тичної культури.

 

Міжнародною радою із художнього конструювання (ІКСІД), до складу якої входять 67 професійних організацій із 37 країн сві­ту, дизайн розглядається як творча діяльність, метою якої є визна­чення формальних якостей предметів, що випускаються про­мисловістю. Ці якості включають і зовнішні риси виробу, але головним чином ті структурні і функціональні взаємозв’язки, що перетворюють виріб у єдине ціле як з погляду споживача, так і з погляду того, хто виготовив.

 

Дизайнер — це фахівець, що відповідає за функціональний і ес­тетичний рівень предметів та компонентів, створюючи певне сере­довище. Тобто, метою дизайнерської діяльності є естетична органі­зація предметного середовища.

 

Жорсткі закони конкурентної боротьби на ринку продукції ви­магають від художника-дизайнера враховувати вимоги споживачів до продукції, рівень розвитку нових технологій, особливості дизай­нерських традицій національних шкіл, народних майстрів.

 

Дизайн сьогодні — це провідна технологія у створенні будь-яких речей, починаючи від літаків та суден і завершуючи модель­ним одягом та побутовими приладами. Тому, дизайнер повинен працювати у творчій співдружності з інженерами, конструктора­ми, вченими, технологами, економістами, лікарями, знаходити цілісне уявлення про майбутній виріб, прогнозувати можливі нега­тивні наслідки від користування таким виробом людиною.

 

Дизайнер повинен мати широкий кругозір і гарний естетичний смак, уміти творчо мислити, володіти аналітичними й об’ємними методами пошуків форми, добре знати конструктивні й оздоблю­вальні матеріали. Таким чином, дизайнер займає чільне місце в га­лузі художнього конструювання, у проектуванні складних виробів, де технічна й естетична сторони однаково важливі.

 

Завдання дизайну — формування гармонійного предметного середовища, що найбільш повно задовольняє матеріальні і духовні потреби людини. Тому дизайн створює матеріальні цінності, які безпосередньо в процесі художнього конструювання набувають ес­тетичної цінності.

 

Дизайн за своїм характером, методом (художнє проектування) і метою належить до естетичної діяльності. За предметом, засобами і результатами дизайнерська діяльність входить до структури про­мислового проектування, а через нього — у систему промислового виробництва.

 

Як засвідчує світовий досвід, дизайн — це потужне джерело за­безпечення якості товарів та послуг, ефективний засіб суттєвого підвищення конкурентоспроможності промислової продукції, усього середовища життєдіяльності. Його застосування, за віднос­но незначних фінансових вкладень, здатне забезпечити вагомий позитивний ефект на економіку держави, на розвиток матеріальної культури суспільства.

 

За останні два десятиліття практика дизайну надзвичайно уск­ладнилася. Адже проектування принципово нових промислових виробів, художньо-конструкторські зміни у зовнішньому вигляді промислової продукції неможливі без серйозної зміни її технічних характеристик, без створення фірмового стилю, що охоплює всі сфери діяльності сучасної корпорації. Фактично, зараз неможливо знайти сфери виробничої чи соціальної практики країни, у якій би не брали участь професійні художники-проектувальники, дизай­нери.

 

На чому ґрунтується дизайнерське проектуванняВ основі художньо-конструкторської діяльності лежить композиція. По­няття «композиція» у мистецтвознавстві має кілька значень. У пе­рекладі з латинського composition означає — твір, поєднання, роз­міщення, зіставлення. Композицією називають будь-який твір мистецтва, незалежно від його виду: архітектура, музика чи живо­пис. Крім того, під композицією розуміємо творчий процес (компо­нування) — побудову художнього твору, об’єднання його частин в єдине ціле. Композиція — це також наука, теорія творчості, що має відповідні закони, прийоми компонування та структурного аналізу виробу.

 

Основи композиції були закладені ще в давніх трудових тради­ціях українців, і слугували основою у творчих проявах народних майстрів. Народні художні ремесла продукували традиційні пред­мети домашнього вжитку, в яких функціональні якості органічно поєднувалися з естетичними.

 

Розглянемо більш докладно закономірності композиції з ураху­ванням основних понять, що є провідними для практики дизайну (див. табл.).

 

 

 

СИСТЕМА КОМПОЗИЦІЙНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ, ПРИЙОМІВ І ЗАСОБІВ

 

 

 

Провідні поняття та положення

Композиційні закономірності

Композиційна якість

Гармонійність, співрозмірність, ціліс­ність

Види композиції

Фронтальна, об’ємна, глибинно-про­сторова

Композиційні закони

Закон пропорційності, закон масшта­бу, закон контрасту

Композиційні прийоми

Ритм, симетрія, асиметрія, статика, динаміка, монохромія, поліхромія

Засоби виразності

Ажурність, пластика, текстура, фак­тура

 

Дизайн як наукова дисципліна вивчає комплекс проблем, що виникають у ході аналізу зв’язків і відносин системи «людина — виріб — середовище». Результатом їхніх досліджень є розуміння сутності проектування функціонально доцільних, технічно зроб­лених, економічно виправданих і естетично виразних виробів, що складають у сукупності оптимальне предметне середовище для життєдіяльності людини. Особливо важливим стає вивчення тих властивостей промислових виробів, що виявляються в процесі експлуатації. Сукупність таких властивостей виступає як кінцева мета створення виробу і відповідає критеріям оцінки споживачем його якості. До найважливіших споживчих властивостей про­мислових виробів відносяться: суспільна доцільність, відповід­ність призначенню, зручність експлуатації і ремонту, естетична значущість.

Вироби, що створюються за допомогою художнього конструю­вання повинні, відповідати сучасним вимогам, які висуває до них штучне предметне середовище, що безперервно змінюються та вдосконалюється.

Аналіз споживчих властивостей, а також облік сформованого в суспільстві розуміння можливих засобів задоволення людських потреб, дозволяють сформулювати визначені вимоги щодо оцінки якості проектування і виробництва промислової продукції, як ви­моги дизайну. Вони являють собою систему принципів і закономір­ностей, що відображають усю складність взаємин людини з пред­метним світом.

Комплекс вимог дизайну і сукупність споживчих властивостей виробів можна умовно розділити на чотири групи:

Ø  соціальні;

Ø  утилітарно-функціональні;

Ø  ергономічні;

Ø  естетичні.

Для того щоб оцінити сукупність суспільно корисних влас­тивостей виробу-речі, необхідно врахувати групу вимог, пов’язаних із матеріальними витратами: одноразовими — на виробництво виробів, і тривалими — на його споживання і ре­монт.

Кінцевий критерій оцінки відповідності промислових виробів вимогам дизайну — це результат порівняння величини корисного ефекту споживання речі і сумарних матеріальних витрат.

Основні принципи художнього конструювання

Художнє конструювання — новий метод проектування виробів промислового виробництва, упровадження якого повинне забезпе­чувати високу якість продукції.

Основною метою художнього конструювання є активне вдоско­налювання навколишнього середовища, естетизація матеріальної сфери праці і побуту людини.

Треба відзначити, що зміст та стадії художнього конструю­вання визначаються напрямками, за якими розвивається дизайн сьогодні.

У сфері діяльності дизайнера існують різні напрямки (спеціалі­зації), з яких найбільш поширені наступні: приладо- і машинобу­дування, засоби транспорту, вироби легкої промисловості, інстру­менти, промислова графіка тощо. Останнім часом спостерігається інтенсивний розвиток традиційних видів проектування — архітек­турного, містобудівного, промислового і нового видів дизайнерського проектування — системотехнічного, організаційно-управлінсь­кого (АСУ), соціального тощо.

Основні принципи художнього конструювання виробів про­мислового виробництва:

1.     Комплексне, одночасне вирішення утилітарно-функціональних, конструктивно-технологічних, економічних, соціальних і естетичних питань.

2.     Врахування особливостей навколишнього середовища та конкретних умов.

3.     Єдність форми і змісту.

У художньому конструювання найбільш вагомим є вирішення утилітарно-функціональних питань. Будь-який виріб, зроблений людиною, має визначене призначення і виконує відповідну функ­цію. У процесі проектування як форми виробу в цілому, так і окре­мих частин, у першу чергу необхідно прагнути до того, щоб форма виробу максимально відповідала його утилітарно-функціонально­му призначенню.

У сучасній практиці проектування сутність першого принципу можна відобразити лаконічною формулою: користь + зручність + краса. Кожний елемент даної формули являє собою сукупність наступних факторів: «користь» — техніко-економічних; «зруч­ність» — ергономічних; «краса» — естетичних. Тому в процесі ху­дожнього конструювання повноцінний результат оптимального рішення форми виробу є наслідком використання цієї формули. Не можна нехтувати окремими складовими формули на користь ін­ших (наприклад, менше уваги приділяти питанням зручності та функціональності майбутнього виробу, і за рахунок цього спрощу­вати його конструкцію, технологію виготовлення тощо).

Виріб, як об’єкт проектування, повинен відповідати оточуючо­му середовищу і конкретним умовам. Розглянемо декілька при­кладів:

1.     Планування та конструкція автобусів, які призначені для внутрішнього міського та міжміського транспортування (рейсові поїздки на великі відстані), повинні бути зовсім різні. У першому випадку, у конструкції автобуса необхідно забезпечити більш вільні проходи та більшу кількість дверей. У другому випадку, навпаки, необхідно максимальне використання площі під місця для сідання, та наявність одного виходу та одного входу.

2.     Транспортні засоби пересування в умовах півночі та півдня, тобто різних кліматичних умов, повинні мати суттєві конструктивні відмінності, технічні та експлуатаційні характеристики. Тому, на стадії визначення конструкції автобуса та матеріалу для його виготовлення, мають бути враховані температурний режим, кліматичні особливості регіону, в якому буде відбува­тись його експлуатація.

3. Питання, що пов’язані з визначенням кольору для фарбуван­ня промислових приміщень та обладнання, неможливо розв’язати в загальному вигляді, без урахування конкретних умов. Відомо, що визначення кольору інтер’єру залежить від багатьох аспектів, наприклад, характеру промислового проце­су, розмірів та завантаженості промислової площі, освітленос­ті приміщень тощо.

Таким чином, жоден об’єкт проектування неможливо розгляда­ти без урахування умов навколишнього середовища та конкретних умов експлуатації.

Єдність форми і змісту (образність). Цей принцип, з точок зору художньо-естетичних та соціальних вимог до об’єкта проек­тування, є найбільш складним і відповідальним у художньому конструюванні. Наприклад, відомо, що протягом століть фор­мується архітектура різних будинків і споруджень, поєднуючись із їхнім змістом. В історичному процесі розвитку архітектурні форми змінювалися разом із прогресивним розвитком науки, тех­ніки, мистецтва і соціальних умов життя людей. Ці зміни форм і зразків в утилітарних мистецтвах складалися головним чином із появою нових матеріалів і конструкцій, нових соціально-еконо­мічних і побутових умов, під час розвитку продуктивних сил сус­пільства.

Найбільш широко принцип єдності форми та змісту використо­вується в галузі автомобілебудування.

Образ різних типів об’єктів дизайну формується в складному творчому процесі з урахуванням основних принципів, у тому числі і принципу єдності форми та змісту.

Методика художньо-конструкторського аналізу Поняття аналізу та інших способів розумової діяльності конс­труктора (дизайнера) ми розглядали в попередніх параграфах, то­му зараз окреслимо лише особливості художньо-конструкторсько­го, функціонального та композиційного аналізу.

Художньо-конструкторський аналіз — це комплексний, ціліс­ний і різнобічний процес, у ході якого послідовно розглядають та оцінюють досконалість виробу, і зокрема: функціональність, конс­труктивність, технологічну доцільність, експлуатаційну практичність, економічність, вимоги ергономіки, раціональність компози­ції й естетичність.

Розрізняють таку послідовність художньо-конструкторського аналізу об’єктів проектування:

1)     Збір інформації з різних джерел — патентних матеріалів, каталогів і проспектів, що відносяться до аналогів заданого для проектування виробу.

2)     Підбір діючих аналогів виробу, що проектується.

3)     Аналіз функціональних вимог із визначенням зв’язку «людина — машина», «предмет — середовище» і безпеки експлуатації.

4)     Виявлення відповідності форми конструктивній основі, логіці і тектонічності форми.

5)     Аналіз відповідності матеріалів у функціональному, конструктивному і декоративному відношеннях.

6)     Аналіз технологічності виробу як в окремих елементах, вузлах і деталях, так і в цілому.

7)     Аналіз композиційного рішення цілісності форми, єдності характеру всіх елементів і відповідності форми стильовій спрямованості.

8)     Загальний висновок по виробу.

Із завдання на проект дизайнер довідується про призначення об’єкта, його принципіальну будову, технологічні можливості його виготовлення, зв’язок із предметним середовищем тощо. Дизайне­ру треба багато чого знати: як діє машина або прилад, в яких умо­вах вона буде працювати, які існують можливі типові варіанти конструкції даного об’єкта; вимоги до нього тощо.

Як правило, об’єкт має прототипи, тому їх необхідно врахову­вати в процесі проектування.

Прототипи — це вироби, що виготовлялися раніше і мають аналогічну функцію та умови експлуатації, що й об’єкт проекту­вання.

Якщо проектується зовсім новий виріб, який не має прямого прототипу, дизайнери вивчають аналогічні машини або речі.

Аналоги — це вироби, які мають подібні чи близькі за змістом функції до об’єкта проектування.

Під час художньо-конструкторського аналізу виробу особливу увагу звертають на функціональні вимоги до нього.

Функцію виробу необхідно розуміти дуже широко, обов’язково у зв’язку з діяльністю людини. Призначення виробу — це його основна функція. Комплекс функціональних вимог розподіляється за чотирма основними групами виробів:

1.     Вироби, що безпосередньо обслуговують людину (предмети побуту, одяг, взуття, меблі тощо).

2.     Вироби, що безпосередньо обслуговують людину і виконують технічну функцію (побутові прилади, електроарматура тощо).

3.     Промислові вироби, які виконують робочу функцію і частково обслуговують людину (верстати, прилади, машини, засоби транспорту).

4.     Промислові вироби, які виконують тільки робочу функцію (автоматизовані системи, вузли механізмів машини, автоматичні лінії).

До першої групи виробів ставляться дві умови:

Ø  по-перше, вироби, якими безпосередньо користується лю­дина, повинні володіти такою формою, яка б відповідала анатомії та фізіології людини;

Ø  по-друге, вони повинні мати такі властивості та якості, які б робили їх дійсно необхідними для людини. Кожна річ, яка призна­чена для безпосереднього споживання, повинна оцінюватися за власними корисними властивостями.

Вироби, що відносяться до другої групи, мають більш складну функціональну структуру, вони обслуговують людину, об’єднуючи в собі технічну та споживчі функції.

До третьої групи відносяться знаряддя праці, що вимагають від людини відповідних фізичних зусиль. Ці знаряддя праці повинні мати гарну форму, що відповідає трудовим рухам людини, а також володіти необхідними робочими властивостями.

Знаряддя праці, які самостійно виконують робочі функції, без безпосередньої участі людини, але під її контролем, відносяться до четвертої групи. Вироби даної групи мають складні комплекси керування, які поєднуються або просторово відокремлюються від них.

Однак, слід мати на увазі, що ця класифікація вимог спрощена. Багато виробів, що оточують людину, мають складні і різноманітні функції, які потребують комбінованого використання. У залеж­ності від того, до якої з груп відноситься об’єкт проектування, виз­начається відповідний комплекс функціональних вимог, що пред’являє дизайн до певного виробу.

Функціональний аналіз. Аналіз функціональних вимог — це визначення соціального значення виробу, тобто облік та оцінюван­ня всіх якостей, що характеризують зв’язок «людина — виріб».

Не менш важливим у функціональному аналізі є виявлення зв’язку «виріб — середовище». Потрібно звернути увагу на те, на скільки форма виробу за своїм характером та стильовим спря­муванням відповідає іншим елементам, які в процесі використан­ня складають комплекс виробів (наприклад, комплекс елементів, з яких складається інтер’єр приміщень різного призначення). Та­ким чином, функціональність — це зручність, раціональність, відповідність та досконалість.

Композиційний аналіз. Поняття композиція виробу, предмета, чи виробу пов’язано з поняттям їх образності і художньої вираз­ності.

Композиційна якість — кінцева фаза, до якої приходять лише після ретельного і всебічного аналізу всіх утилітарних і функціо­нальних вимог, пропонованих щодо виробу. Вироби повинні мати оригінальну композицію і цілісність форми, але це не головне, то­му що конструкції всіх виробів обов’язково повинні відповідати їх функціональним вимогам.

Послідовність художнього конструювання об’єктів техно­логічної діяльності

Художнє конструювання в поєднанні з технічним (інженерним проектуванням) утворюють єдиний процес проектування об’єктів технологічної діяльності, незважаючи на те, що процес художньо­го конструювання спрямований на виконання специфічної мети — гуманізація предметного середовища. Але, дизайнер, працюючи у творчій співдружності з іншими спеціалістами, завжди вирішує свою специфічну задачу.

Створити зроблений виріб промислового виробництва без послі­довної методичної розробки неможливо. Дизайн об’єктів технологіч­ної діяльності здійснюється поетапно, у відповідності, яка встановле­на ДСТ 103-68 «Єдиної системи конструкторської документації». У відповідності з ЄСКД, весь процес художнього конструювання скла­дається із етапів, послідовність яких указана в таблиці (графа — етапи художнього конструювання).

 
Категория: Мои файлы | Добавил: Kisel
Просмотров: 1714 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: